Анотація
Стаття розкриває проблеми пошуку
інноваційних моделей упровадження компетентнісного підходу та містить досвід
роботи дошкільного навчального закладу з
даного питання.
Становлення
України як демократичної держави, входження її в єдиний європейський простір
зумовлюють прогресивні зміни у стратегії розвитку національної системи
дошкільної освіти:
-
модернізація змісту дошкільної освіти,
-
гуманізація її цілей та принципів,
-
переорієнтація на розвиток особистості
дитини як основний ресурс, що визначає поступальний рух суспільства.
Базовий компонент
дошкільної освіти – Державний стандарт дошкільної освіти орієнтує нас,
педагогів – дошкільників, на цілісний і загальний розвиток дитини, підкреслює
важливість закладання в дошкільному віці фундаменту для набуття у подальшому
спеціальних знань та вмінь, орієнтує педагогів на те, що в центрі уваги має
бути не педагог як організатор навчально-виховного процесу, а дитина, її якісні
та кількісні зміни, що відбуваються з нею від народження до шести років.
Все це вимагає пошуку
шляхів розвитку освіти через створення нової практики дошкільної освіти,
впровадження науково-методичних розробок, що забезпечує формування ключових
компетентностей дітей раннього та дошкільного віку. Тому дуже важливою є
проблема реалізації компетентнісного підходу в дошкільній освіті.
Ми хочемо
поділитися власним досвідом вирішення даного питання.
Перш за все, перед
педагогами постало завдання: створення психолого-педагогічних
умов реалізації компетентнісно-орієнтованої освіти в дошкільному навчальному
закладі:
-
створення
освітнього середовища, що сприяє емоційно-ціннісному, соціально-особистісному,
пізнавальному, естетичному розвитку дитини і збереженню її індивідуальності;
-
суб'єктно-орієнтована
взаємодія дорослих з дітьми;
-
оновлення
роботи з батьками.
При оформленні предметно-розвивального
середовища у закладі, ми облаштували групові кімнати, створюючи простір для
руху, для реалізації дитячих здібностей,
для розвитку мовлення дітей, для
сприяння фізичній активності та самостійності, для надання умов малятам
висловлювати власні ідеї, для змоги усамітнитися.
Підбираючи іграшки, керувались Типовим положенням
обов’язкового обладнання, навчально-наочних посібників та іграшок у дошкільних
навчальних закладах, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України.
Зайшовши до групової кімнати, діти мають
змогу вибрати куточок ігрового модуля за
бажанням.
Частиною
виховання дошкільників є формування вміння задовольнятися моментами самотності.
Деякі діти мають спокійний темперамент, вони потребують час від часу
відпочивати від гурту. Ми переконані, що дійсно в куточках усамітнення дитина
зосереджується на своїх думках, заспокоюється і таким чином відбувається
психологічне розвантаження. Діти люблять ховатися від дорослих та однолітків,
але завдяки прозорим тюлям вихователь
може спостерігати за малюками непомітно
для них. В групі раннього віку є будиночок з прозорим дахом, а у будиночку -
дзеркало, де малята люблять себе розглядати.
Важливим
моментом психологічного комфорту дітей дошкільного віку є співпраця обох
вихователів, єдність їхніх думок та повага один до одного. З метою підтримки
позитивного самовідчуття малят вихователі усіх вікових груп розмістили
фотографії із своїм доброзичливим,
усміхненим зображенням на дверях та на рівні дитячих очей в роздягальній
кімнаті.
Крім того,
прикріпили фотографії вихованців на
дитячих шафах. Тому діти йдуть в групу із задоволенням та інтересом, впізнають
себе і своїх друзів та дорослих. Такий цікавий прийом оформлення роздягальної
кімнати сприяє створенню позитивних
емоцій у дітей-дошкільників. Вихователі груп з участю дітей оформляють фотостенди «Дерево групи», «Нам добре разом», «Мої друзі». Дана
робота сприяє розвитку
більш дружніх стосунків між дітьми та доброзичливому ставленні один до одного.
Для забезпечення емоційного комфорту
в групах раннього та молодшого віку вихователі створили центри психологічного розвантаження, де
знаходиться різноманітний матеріал: дощик, прозорі хусточки,
макаронні вироби. Дії
дітей з таким матеріалом заспокоюють їх, дають можливість відчувати себе
щасливими.
Проводячи роботу
по створенню умов для емоційно-ціннісного розвитку вихованців, педагоги
використовують і різні життєві ситуації, щоб пояснити дітям дошкільного віку
власні фізичні стани, емоційні переживання, навчають помічати та належним чином
реагувати на фізичні і душевні стани інших людей, співчувати їм. В цьому
допомагають оформлені нами стенди емоцій, дітям легше орієнтуватися в тому,
коли оточуючі радіють, засмучуються, сердяться, вміють виявляти їм співчуття
(жаліють, допомагають, заспокоюють).
Наступна важлива
умова реалізації компетентнісного підходу - це
-
суб'єктно-орієнтована
взаємодія дорослих з дітьми, тобто забезпечення таких ситуацій, коли можливість
вибору діяльності, партнера, засобів надається кожній дитині, забезпечення
опори на особистий досвід дитини при освоєнні нею нових знань;
Це питання
потребувало від педагогів готовності до змін, перебудування своєї діяльності. Одним
із завдань - вибір моделі організації освітньо-виховного процесу.
Більшість
педагогів закладу обрали занятійно-ситуативну модель організації
навчально-виховного процесу. Пріоритетом в організації занятійно-ситуативної
моделі навчально-виховного процесу є організація вільної самостійної діяльності
дітей у середовищі, де педагог надає право вибору кожній дитині, в поєднанні із
осучасненою формою занять, до яких добираються цікаві, нетрадиційні методи,
прийоми навчання, виховання. Важливим є проведення індивідуально-групової,
індивідуальної роботи з дітьми. Окремі педагоги закладу (вихователі
логопедичних груп) зупинилися на проектній моделі навчально-виховного процесу.
Де зміст Програми реалізується шляхом тематичних проектів та перевага надається
продуктивним видам діяльності.
Велика увага педагогами
приділяється:
-спілкуванню на
рівні дитячих очей;
-наданню
самостійного вибору малюкам;
-проведенню
індивідуально-групових занять.
Позитивним є те,
що вихователі нашого закладу виявляють повагу до особистості кожної дитини,
встановлюють з малюками довірчі взаємини, виявляють увагу до їх настрою,
бажань, досягнень і невдач, обирають при спілкуванні з дітьми позицію «очі на
одному рівні».
Роль вихователя
в організації індивідуально-групових занять – навчити дітей самостійно
займатися в групі, забезпечити можливість самоосвіти, саморозвитку,
самовираження в ході оволодіння знаннями; контролювати й оцінювати не тільки
результат, але й, головним чином, процес навчання.
Виконуючи ті чи інші завдання Програми
педагоги-дошкільники більше уваги звертають на навчальну та ігрову діяльність.
Режимні моменти, організація харчування, в основному, здійснюється традиційно.
Але час вимагає нових інтегрованих підходів до всіх видів діяльності дитини.
Спостерігаючи за малюками, виявилась потреба звернути увагу на організацію
режимного моменту – миття рук. Крім виховання культурно-гігієнічних навичок в
такі моменти створюється діалог між дітьми. Зробивши ремонт в туалетних кімнатах,
ми придбали за згодою батьків паперові рушнички. Дітям було цікаво і це був стимул вчитися правильно ними
користуватися. Уже на кінець навчального року молодші дошкільники вміють правильно
мити руки, витирати паперовими рушничками. А це свідчить про те, що
вихователями систематично ведеться робота з дітьми, звертається увага на
виховання культурно-гігієнічних навичок у малят і дійсно все облаштовано для
дітей, для їхніх потреб. Перевага паперових рушників в тому, що це більш
гігієнічно та естетично.
Слідуючим, не менш, важливим постало
питання і організації харчування у вікових групах, враховуючи сучасні вимоги,
новий погляд на дошкільну освіту, а саме:
працювали над
створенням таких умов у кожній віковій групі, щоб діти під час прийому їжі мали
змогу поспілкуватися зі своїми друзями, поділитися враженнями, отримати від
цього задоволення, зробити ці хвилини не тільки корисними, необхідними, а й
приємними та розвивально-навчальними.
На відміну від
вимог минулого було поставлено за мету навчитися спілкуватися під час прийому
їжі. Але для впровадження такої ідеї необхідно набратися терпіння і докласти
неабияких зусиль. Це вимагає особливої підготовки, тому що вміння вести бесіди
– це мистецтво, навчитись якому не так вже й просто. Зазвичай вести розмову
починає дорослий, але якщо хто-небудь з дітей переведе розмову на іншу тему, то
хай так і буде. Найскладніше на цьому етапі було утримувати дисципліну, увагу дітей.
Вихованці починали говорити всі разом, перебиваючи один одного, не дослухавши
думку товариша до кінця.
Вихователі та
помічники вихователів, сідаючи за стіл поряд з дітьми, своїм прикладом
показували, як правильно сидіти під час споживання їжі, заохочували дітей
користуватись ложкою, виделкою, паперовою серветкою (яких завжди повинно бути в
достатній кількості), спонукали спокійно, невимушено спілкуватись один з одним
в пів-голосу.
Для того, щоб
викликати інтерес дітей до їжі та для покращення апетиту, малюкам було
запропоновано брати участь у роздачі їжі. Помічник вихователя накладає в
тарілки тільки першу і другу страву, а діти вже самостійно беруть собі порцію
салату, хліб та спеціальними щипцями кладуть тюфтелі, котлету, рибу, шніцель.
Завдяки цьому малюки почувають себе дорослими, самостійними.
Компетентнісний
підхід в організації дошкільної освіти потребує і оновлення роботи з батьками.
Основна мета
взаємодії батьків і дошкільного навчального закладу полягає у підвищенні
педагогічної культури батьків.
Слід зазначити,
що форми не змінились, але зміст постійно оновлюється, осучаснюються підходи до
спілкування.
Вирішити питання
оновлення, осучаснення змісту педагогізації батьків допомагає нам тренінговий курс з формування батьківскої
компетентності, який має назву «Батьківство в радість» та представлений
програмою («юсейд») USAID «Родина для дитини», що реалізується в Україні
організацією Холт Інтернешенл Чілдренз Сервісез.
Взагалі ця
програма є більш соціальною. Вона пропагує роботу з сім`ями. які мають
дітей від народження до 6 років та опинились у складних життєвих обставинах.
Але побачили для своєї роботи з батьками багато цікавих, сучасних моментів, які
стосуються безпосередньо наших батьків; допомагає вирішити Їх проблеми у
вихованні малят. Основне те, що пропоновані заняття проводяться з метою надання
певних батьківських знань, навичок та підвищення батьківської компетентності.
Серед теоретичних і методологічних підходів до процесу виховання, що
презентовані у програмі «Батьківство в радість», є такі, що можна вважати
новими для України. Наприклад, у першому модулі наголошується на тому, що
батьки мають піклуватись про себе, щоб краще піклуватися про своїх дітей. Дуже
важливо те (і це взято за основу в нашій роботі з батьками), навчальні тренінгові модулі зорієнтовані на
практичні навички батьків. Основні з них це – навички спілкування, застосування
нефізичних методів дотримання дисципліни, використання прийомів, технік
управління своїм станом та поведінкою. Причому батьки отримують конкретні
рекомендації та настанови щодо слів та висловів, які рекомендують промовляти,
прийоми, що варто застосовувати у певних життєвих ситуаціях. Важливу роль
відіграють відеоматеріали, які за своєю сутністю є навчальними. Таку роботу з
батьками проводить тренер, яка пройшла спеціальний навчальний курс. Заняття
проводяться раз на тиждень. Батьки
із задоволенням відвідують такі заняття. За час активної поглибленої роботи в закладі щодо оновлення змісту
педагогізації батьків створено тісну взаємодію з сім`ями. Напрацьовано
різноманітні традиційні і нетрадиційні форми виховної роботи, що сприяють
зміцненню стосунків, тісному співробітництву, залученню до активної діяльності
батьків, а основне те, підвищується рівень педагогічної обізнаності батьків,
разом з тим зростає авторитет, позитивний імідж закладу.
Вирішуючи
питання педагогізації наших батьків, ми
акцентуємо увагу на
-
дитина, як найбільша цінність, яка
виховується відповідно до сімейних традицій;
-
батьки (сім`я, родина) –
найбільша моральна цінність, оберіг моралі й духовності;
-
педагог – професіонал, партнер, створює
дух творчості, спрямовує взаємодію, вчить мистецтву життя, життєвої
компетентності.
Наш колектив.
використовуючи різні форми, методи та прийоми взаємодії з батьками, враховуючи
специфіку сімейного виховання, зміг отримати позитивні результати. А саме:
-
злагодженості , узгодженості дій закладу
і сімей.
Об’єднання
зусиль допомогло створити:
-
сучасний розвивальний простір в закладі (в
кожній віковій групі, в закладі взагалі);
-
зберегти постійний інтерес та активну
участь у навчально-виховній роботі закладу, актуалізувати педагогічний, творчий
потенціал родини.
Вирішуючи
завдання сучасності у нас виробилося своє суб’єктивне
ставлення до освітнього процесу, що включає взаємний і плідний розвиток
особистості педагога та його вихованців на основі рівності у спілкуванні й
партнерстві у спільній діяльності.
Література:
1. Базовий
компонент дошкільної освіти (нова редакція).
2. Базова
програма розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі»/ Наук.ред. та упоряд.
О.Л.Кононко.-2-ге вид., випр.. – К.: Світич, 2008.
3. Етика та
етикет// Бібліотечка вихователя дитячого садка. - 2007.№6
4. Левицька О.
Осучаснення педпроцесу//Дошкільне виховання. – 2006.-№5.
5. Наталя Гавриш
Моделі освітнього процесу// Дошкільне виховання. – 2009.- №6.
